Колючок і печера кристалів

Їжачок Колючок не вмів ні ходити повільно, ні говорити тихо. Коли він радів, то тупотів, а коли щось відкривав, то гукав на весь ліс. Того дня він вирушив із совою Мудрусею на кам’янистий пагорб шукати барвисті камінці. Він мчав попереду, аж раптом зупинився біля скелі, порослої плющем. З-під зеленої завіси віяв прохолодний вітерець. Колючок відсунув лапкою стебла й побачив темний отвір. — Мудрусю! Тут дірка в скелі! Ходи швидше! — гукнув він на все горло. З темряви йому відповіло відлуння: …швидше… швидше… швидше…